Буклет "Освіта Бердянщини"

І. Карпенко-Карий "Сто тисяч"

Василь Симоненко

Краєзнавство в позашкільній освіті

Краєзнавство в позакласній роботі

Система освіти дітей 21 ст.  повинна дати  підростаючому поколінню основу  культурно-духовного  становлення, соціального та особистого досвіду,  початкової професійної орієнтації з урахуванням його індивідуальних здібностей і можливостей. Всі ці завдання  неможливо виконати лише в  сфері основної освіти.

Партнером загальноосвітньої діяльності  школи поступово стає позашкільна освіта дітей, яка як частина системи освіти висвітлюється в Законі України «Про позашкільну освіту».

Позашкільна освіта – особливе освітнє середовище,  де  дитина  у вільний позаурочний час отримує додаткову освіту з урахуванням її інтересів і потреб.  

Позашкільна освіта має значні важелі збереження народних традицій, виховання патріотичних почуттів учнівської молоді, виховання та розвитку інтелектуальних  і  творчих  здібностей  особистості  на  основі  культури  і мистецтва  українського  народу,  народних  традицій,  залучення  дітей  та молоді  до  духовних  надбань,  здатна  задовольнити  різноманітні  потреби

особистості  у  творчій  самореалізації,  забезпечити  її  інтелектуальний, духовний та фізичний розвиток.

Знання, здобуті в школі, треба енергійно підкріплювати справою, науково-практичною роботою. На практиці можна підтвердити відомі факти, замислитись, чому саме так, а не інакше, і поставити перед собою нові завдання. Залучення учнів до процесу наукового дослідження сприяє формуванню самодостатньої компетентної особистості. Дослідницька робота змінює світогляд дитини, самооцінку, має значний вплив на формування життєвих цінностей. Розширенню наукового світогляду учнівської молоді, розвитку інтелекту, пізнавальної діяльності та творчих здібностей, залученню до активного процесу навчання шляхом проведення науково-дослідницької діяльності, самовизначенню у майбутній професії сприяє Мала академія наук України.

«Знайди і збережи» – такий основний напрямок пошуково-дослідницької роботи учнів, спрямованої на виявлення   фольклорних  жанрів, пов’язаних із історичними пам’ятками села,  історією рідного краю. Дослідницька робота — це підтримка розвитку обдарованої молоді, адже саме у процесі дослідження діти повною мірою можуть розкрити власний потенціал.

Учениця школи Гацька Альона зацікавилася походженням географічних назв рідного села і на основі дослідження захистила МАНівську роботу  на тему «Місцева топоніміка в сучасному фольклорі села Новопетрівка Бердянського району Запорізької  області», посівши ІІ місце на обласному етапі в секції «Фольклористика», яке дало їй право автоматично отримати оцінки 12 балів за рік та  ДПА з української мови та літератури. Чому звернулися саме до фольклору?

 Український філолог-славіст Ізмаїл Срезневський ще в 19 столітті зазначав, що літописи розповідають лише про подвиги народу, та й то коротко, невірно, плутано, дуже рідко торкаючись внутрішнього життя людей. За словами вченого, ті, хто вивчає історію, знаходять для своїх досліджень багатий невичерпний рудник у народних переказах.

«Дивитися на фольклор як на старе, віджиле – примітивний погляд … обмеженої, зденаціоналізованої особи. Новішого за своєю суттю мистецтва від фольклору не було, нема і не може бути. Народ творить безперервно», – знаходимо зауваження Миколи Дмитренка.

Власні назви відображають історію матеріальної і духовної культури народу, історію його життя. Назавжди зникли предмети матеріальної культури найдавніших людей, а власні  назви живуть і несуть у собі різноманітну інформацію про їх творців і носіїв. Зокрема топоніми знайомлять нас із особливостями географічного положення місцевості, рослинного й тваринного світу, з життям і побутом народу, його господарською діяльністю, історичними подіями, місцями героїчної боротьби за національну і соціальну незалежність.

У процесі роботи від мешканців села Новопетрівка ми записали твори неказкової прози, пов’язні з виникненням топонімів даної місцевості, дослідили історію виникнення географічних назв села та формування фольклорного репертуару. Виходячи з жанрової специфіки зібраного нами прозового матеріалу, користуючись основними критеріями жанрової класифікації мовознавців, ми пропонуємо власний варіант поділу:

1) апокрифічні легенди; 2)  історико-героїчні легенди та перекази; 3) топонімічні та ономатологічні перекази; 4) усні оповідання.

Зразки зібраних нами фольклорних творів міцно пов’язані з історичним минулим, що свідчить про об’єктивність та локальну прикріпленість матеріалу,  і мають, на нашу думку, неабияке суспільно-культурне та наукове значення.

У нашому дослідженні зібраний фактичний матеріал містить легенду, яку ми класифікуємо як апокрифічну – «Вихідці з курдів». Жителька села розповіла про сусідів, які були курдами, ніхто не знав їхнього прізвища, називали Курди. Згодом таку назву став носити куток над морем, де вони мешкали. Жінка Курди буцімто була відьмою, мала хвоста, якого ховала під одягом, вночі надівала «чортячу» одежу, літала по селу і робила людям шкоду: затуляла димарі, видоювала корів, на березі перекидала соляні ванни, в яких солили рибу, а коли зустрічався хто з людей, то била, одяг шматувала  і втікала. Усі дуже боялися Олену Курдиху, особливо боялися ходити вночі. Ця оповідь пояснює невідоме через невірогідне, проте визнаване за реальність методом трансформування дійсності й умотивування та з’ясовування її таким домислом, якому вільно заходити у сферу надістотного.  Це меморат,    тобто    нетрадиційний    спогад,      лише         формально            прикріплений     до      конкретної    території, подібні розповіді можна почути в багатьох місцевостях. Надприродними властивостями наділена реальна особа. Оповідач вказує на джерело походження оповіді: почув від старших місцевих жителів. За класифікацією О. Дея її можна було б віднести до соціально-побутових легенд. З погляду топоніміки ця легенда розповідає про походження етноніма: у даному випадку загальна назва етносу – курди – змінила свої функції і перейшла  у власну, стала прізвиськом та назвою сільського кутка.

Історико-героїчна легенда „Як скіфи перемогли амазонок” – це фабульна оповідь про незвичайний, фантастичний епізод, пов’язаний з історичними подіями минулого. У ній діють фізично і духовно сильні особи, що мають надприродні властивості в боротьбі з ворогом. Легенда дуже давня, прикріплена до певної території – Приазов’я.

Досліджені нами перекази свідчать не тільки про живу пам’ять народу, а й доводять існування цього жанру за всіма його законами: драматичність ситуацій, інформаційність, достовірність та документальність змісту. Аналіз зібраного матеріалу, який ми віднесли до переказів, привів нас до висновку про наявність тематичного (топонімічного, ономатологічного, соціально-побутового) та історико-хронологічного циклів.

Джерелом виникнення переказу «З історії назви села» були розповіді учасників чи очевидців історичних подій минулого, які передавались з уст в уста. Тому  переказ має вказівку на конкретний час зображуваних подій, локальну прикріпленість до певного географічного пункту  та на зовнішню позицію оповідача щодо зображуваного (інформація передається шляхом переповідання почутого).   

          Звертаючись до топонімічних термінів, ми дослідили, що комоніми Новопетрівка і Старопетрівка – композити, які стоять у бінарній опозиції. Назви балок Гунджюгова, Хвильки, вулиці Суворова, села Куликове пішли від епонімів, а Покосна, Солодка, Крутенька, Рундукова – цілком мотивовані імена. Розповідачі називають ороніми вали, крепость, слобода, бакаї, які втратили своє первинне значення і перейшли в апелятиви; звучить пелагонім Азовське море та історія потамоніма Берда.

       Доволі цікавими  видаються нам твори про історичні події, які ми класифікуємо як історико-хронологічні перекази соціально-побутового характеру («Білокам’яна    красуня» (про побудову церкви), «Про   пана   Петровецького»).

         У різних типах переказів ми прослідковуємо набуття унікальних  духовних рис людей певного локусу, формування їх ментальності, чуття патріотизму та громадянської самосвідомості.

Переважну більшість зібраних нами матеріалів складають усні оповідання, і це пояснюється епічною дистанцією, найбільш наближеною до сучасності.

Прозовий доробок зібраних нами оповідань має такий вигляд:

1)    суб'єкт перебуває на зовнішній щодо зображуваного позиції

(«Будинок офіцерів», «Дорога через Бердянську гору», «Рукотворне водоймище», «Качатник», «Камсяники і кугути», «Про фортецю, Берду і ставок», «Голубий Дунай»);

           2) суб'єкт знаходиться на внутрішній щодо зображуваного позиції                 («Про Кам’янку і полігон», «Деякі сільські назви», «Все для блага людей», «Люди були дружніші»).

Топоніми, названі оповідачами, різноманітні. В оповіданні «Про Кам’янку і полігон» дізнаємося про виникнення дромоніма – мощеної дороги Кам’янки. Про створення штучного водного об’єкта – гідроніма ставок – йдеться  в оповіданні «Рукотворне водоймище». Цікаве творення топонімів зустрічаємо в розповіді  «Деякі сільські назви». Ми помітили явище детопонімізації, коли ергонім рибколхоз «Червоний маяк» перейшов в апелятив і став назвою магазину Маяцький. На основі зайнятості працівників організації «Рудокоп» – вимивання піску – виникло мотивоване ім’я мікротопонім пісочний магазин. А в оповіданні  «Будинок офіцерів» зустрічаємо відапелятивний мікротопонім акронім БАМ – берег Азовського моря, який утворився внаслідок детопонімізації. Оповідання «Голубий Дунай» подає нам приклад трансонімізації, те ж саме відбулося з теронімом ізвістковий завод (Ізвісткове).

           Цікаво, що твір  «Про фортецю, Берду і ставок» має жанрові особливості і  переказу (розповідаючи про історію створення об’єкта суспільного значення, оповідач перебуває на зовнішній позиції, вказує джерело походження оповіді), і усного оповідання (у другій частині розповіді оповідач перебуває на внутрішній позиції щодо зображуваного, є учасником подій). Він повідомляє про історії походження хоронімів Петровська фортеця, Дніпровська оборонна лінія, гідронімів ставок, Бердострой, називає дримонім Таврійські степи. В оповіданні звучить гордість за рідний край та жаль за  минулими роками.

     Також ми уклали Короткий словник  топонімів села Новопетрівка.

Нині особливо важливими стають свідчення очевидців або учасників подій для написання правдивої історії нашого часу.

       Тільки звернувшись до життєвого досвіду свого народу, ми можемо навчитись на помилках, узяти в майбутнє найкраще, зробити висновки і змінити власну долю.

Захоплення роботою на місцевому матеріалі привело іншу ученицю – Дранко Людмилу – до наступного дослідження, з яким вона посіла І місце в конкурсі МАН на секції Етнологія  – це «Семантика прізвиськ жителів с. Новопетрівка».

Антропоніми, або власні особові назви, становлять своєрідну і дуже важливу частину словникового складу мови. В системі власних іменувань людей знайшли відображення різні сторони суспільної, господарської, культурної і мовної діяльності народу на різних історичних етапах.

До офіційної антропонімічної формули входять прізвища, імена, імена по-батькові. Прізвища сформувалися на базі прізвиськ і процес їх творення давно припинився.  Але в побутовій комунікації велику роль відіграють прізвиська – додаткові, неофіційні найменування людини, процес виникнення яких триває й сьогодні.  Вони використовуються для найбільш точної, особистісної, оціночної характеристики найменованого і виділяють його в колективі.

    Метою нашої роботи було  зібрати й проаналізувати прізвиська односельців, що проживають в селі Новопетрівка. Для її досягнення необхідно було вирішити такі завдання:

1.                  Виявити особливості прізвиськ, що існують в даній місцевості, провівши їх лінгво-соціологічний та історико-культурологічний аналіз.

2.                  Укласти словник індивідуальних прізвиськ, які побутують у вищезгаданому регіоні.

Прізвиська є другим ім’ям. Виникнення їх мотивоване, вони тяжіють до різних конотацій, тому неформальні, особистісні.

 Спираючись на пропозиції мовознавців Бучко, Селіщева, Денисової, Худаша та інших, зважаючи на різноманітність зібраного та дослідженого нами матеріалу  (усього було зафіксовано 667 найменувань) за характером лексичної бази ми виділили три різновиди прізвиськ: відантропонімні, відапелятивні та вуличні прізвиська.

     Відантропонімні  Шляхом зміни функції апелятив переходить в антропонім, відбувається антропонімізація – їх ми записали 201 номінатив ( що становить 10 % від загальної кількості зібраних прізвиськ) і виділили серед них:

    1. Прізвиська, дані за іменами відомих в історії чи мистецтві героїв (31 найменування, це 15, 4 %, а від загальної кількості зібраних прізвиськ 4, 6 %).

  За іменами  героїв казок: Мальвіна (Ігор), Колобок, Солом’яний Бичок; фільмів: Айсман, Будулай, Термінатор; книг, мультфільмів: Карлсон, Мюнхаузен; символами історичних подій: Міша Олімпійський. Це також метафоричне використання власного імені: Ленін, Шаляпін, Бен-Ладен, Пеле.

3.     Відпрізвищеві деривати (це найпоширеніший спосіб виникнення відантропонімних прізвиськ - 80 одиниць, це 39, 8% від кількості відантропонімних і 12 % від загальної кількості зібраних прізвиськ).

         Офіційне наймення людини слугує піддатливим матеріалом в уяві оточуючих і, перекручуючись, стає прізвиськом. За способом творення ми виділили  три підгрупи, що функціонують майже на одному рівні:

а) утворені відкиданням антропоформантів (їх 24, це 12 % від кількості відантропонімних і 3,6 % від загальної кількості зібраних прізвиськ - Лука (від прізвища Луканов), Кислий (від Кисленко), Ченік (від Ченікалов).

б) утворені зміною антропооснов (їх 28, відповідно 14 % і 4,2 % - Куля (від Кулик), Сюсько (від Сосновський).

в) утворені додаванням нових антропоформантів (їх 28, відповідно 14 % і 4,2 % - Гусарик (від Гусаренко), Коробушка (від Коробєйников), Ковбаскін (від Ковбаса).          

    Значно менше функціонують такі групи відантропонімних прізвиськ, як:

    3. Патроніми (22 антропоніма, відповідно 11% і 3,2 %). Вони

    А)  утворені від імені батька: Федзики (прізвисько синів за іменем батька Федір), Маркіянова (від імені батька Маркіян).

     Б)  утворені від прізвиська глави родини: Гарік (від прізвиська  батька), Мурочка (від  прізвиська чоловіка).

    4. Пропатроніми - найменування внука чи внучки за назвою діда (21 дериват, відповідно10,4 % і 3,1 %):  Петрунець (від імені діда Петро),  Михась (від імені діда Михайло). 

   5. Відіменні (18 найменувань, відповідно 9 % і 2,7 %) - серед них і демінутиви – із зменшувально-пестливим відтінком:

    Віцик (Віктор), Кока, Кокуля (від Коля, демінутив), Колічка (демінутив), Раїнка (Рая).

    6. Гінеконіми (13 антропонімів, відповідно 6,4 % і 1,9 %) - найменування чоловіка за дружиною – зустрічаються нечасто і показують, що ці деривати з’являються за  умов, якщо хтось із подружжя з іншої місцевості або дружина чи її прізвисько більш відоме: Аптекаршин, Директоркин,  Чугунок.  

    7. Матроніми - деривати від власного імені матері (9 дериватів, відповідно 4,5 % і 1,3 %):  Марічка (прізвисько трьох синів жінки на ім’я Марічка), Улькович (не було батька, дали прізвисько за ім’ям матері Уляна (Улька)

    8. Проматроніми - найменування внука чи внучки за бабою:  (7 найменувань, відповідно 3,5 % і 1 %): Машкін, Пєнькин (від імені баби Пелагея (Пєня).

    Із відантропонімних окремою групою ми виділили андроніми – прізвиська заміжніх жінок, але не загострювали на них увагу, так як це окреме велике дослідження. З цього матеріалу ми зробили висновок, що найчастіше андроніми творяться від прізвиська чоловіка (їх 50, це 77% від досліджених жіночих найменувань, а від загальної кількості 7,5 % - Чевиха (від Чева),  Хадоньчиха (від Хадонька),  від  прізвища чоловіка (їх 41, це становить 21, 6 %, від загальної кількості – 6 % - Кучмиха (від Кучма), Новічка (від Новіков), від імені чоловіка (усього 15 – 1, 4 % - 2,2 % - Петруниха, Романиха, Йоніха (від Йосип)).

   Відапелятивних  прізвиськ ми записали найбільшу кількість – 324  ( це становить 78,5 % від загальної кількості зібраного матеріалу) (додаток 2), і дослідили, що індивідуальні найменування носії отримують за наступними ознаками.               

1.    За портретною характеристикою – це найпоширеніший спосіб найменування, всього 94 одиниці, що становить 29, 7% відапелятивних прізвиськ і 14 % від загальної кількості.

    а)   за зовнішнім виглядом: Красавчик, Баблик, Чистюля;      

    б)   за фізичними даними: Гора, Малий, Пончик;

    в) за рисами обличчя: Лабека (з великим лобом), Ухо (з дуже відстовбурченими вухами); Курносий (іронічно, на носатого);

    г)    за фізичними вадами: Каленя, Шканда, Кутузов, Циклоп.

    2.  За родом занять люди теж  дають прізвиська доволі часто - 47 іменувань, це відповідно 14,8 %  і 7, 4 %; ми поділили їх на дві підгрупи:

    а) прізвиська, утворені від сучасних професій і занять: Дояр, Пирожечниця, Дерев’яний Слюсар, Сапожник;

б) давні прізвиська від занять предків: Мичиха (наймалася до панів микати мички на пряжу), Чоп (столяр, який на діжки виготовляв чопи, бо раніше у кожному дворі було дуже багато винограду і всі жителі села робили вино), Чугунок (ще в козацькі часи виготовляв металічний посуд), Січкар (на Січі виготовляв сірку).

3. За особливостями мовлення носія –  рідше - 34, це відповідно 10,7 % і 5 %; ми поділили їх на підгрупи:

    а)   вказують на дефекти мовлення: Заїка, Гундосий, Замєля, Німий.

    б)   дають характеристику способу мовлення: Балабол, Тєлєпа, Нємтур;

    в)  внаслідок неправильної вимови слів (в тому числі і в дитячому віці): Кичена (від печенье), Рьоця (від Ігорьоша), Тюня (від Вітюня).

 г) за вживання сліва-паразитів: Чева (від чего [чево]), Ширипири (улюблена фраза «шири-пири, фокі-мокі»), Каленя (у чоловіка боліли коліна, і він говорив «калєньки болять»).

4. Зооморфні найменування, назви представників флори і фауни, які носять метафоричний характер: Медвідь, Лисиця, Карась, Ворон, – 29, це відповідно 9,2 % і 4,3 %.

5.      За рисами характеру – 27, це 8,5 % і 4 % відповідно (Блоха, Джига, Вертуха – швидкі, проворні люди; Ґедзь, Фирко – запальні, злісні; Хуліганка – бідова за вдачею).

    6.    За нахилами в поведінці – 21, це відповідно 6,6 % і 3,1 % (    Варьоха (з напоїв пив усе, тільки не варьоху (домашнє вино), Трутень (ледачий), Хочу все знати (дуже допитлива пліткарка).

    7.    За приналежністю до етнографічних груп – 14, це відповідно 4,4 % і 2 % (Гуцул, Молдаван, Дикий Хохол (виходець з Полонини)).

8.    За пригодами носія – 13, це відповідно 4,1 % і 1,9 % (Чорна Вдова (жінка, у якої один за одним помирають чоловіки), Шестьорка (народила шістьох дітей від різних чоловіків), Водяний (упав у колодязь і, поки його не витягли, співав відому пісеньку: «Я Водяной, я Водяной…»).

9.  За соціальним та економічним становищем у суспільстві – 11, це відповідно 3,5 % і 1,6 % (Парторг, Комуніст, Герой).

   10.  За особливостями інтелекту – 8, це відповідно 2,5 % і 1,1 % (Інвалід, Куку (не зовсім розумний), Дурік).

   11.  Есхрологічні прізвиська, або соромітні, «непристойні», які базуються на такому специфічному матеріалі, як вульгарна лексика: Сисаня, Пісюха, Жопіч, Хер Майор, Єбисі, Пиздеї,–  8, це відповідно 2,5 % і 1,1 %.

12.  За етнічною приналежністю – 5, це відповідно 1,6 % і 0,7 % (Грек, Єврей, Армян).

    13.  За свояцтвом – 3, це відповідно 0,9 % і 0,4 % (Кузен, Кумець, Приймак).

   14.   За місцем проживання -2, це відповідно 0, 6 % і 0,2 % (Пограничник (живе на межі двох сіл), Камсяник (житель Новопетрівки).

          У кожному випадку за подібними прізвиськами приховані певні епізоди із життя людини, інколи – цілі бувальщини.

            В ролі прізвиськ з метою індивідуалізації часто використовуються рідкісні лексеми, які відображають і особливості місцевої говірки, тому їх тлумачення неможливе без її знання (Бузган – прийшло з ногайських поселень, які раніше проживали недалеко від Петровської фортеці; називає високу широкоплечу людину).

Третьою окремою групою ми виділили вуличні прізвиська – сімейно-родові найменування, які ідентифікують усю родину й переважно передаються у спадок (додаток 3). Їх ми записали 36, що становить 5,4 % від загальної кількості,  і з’ясували, що найчастіше функціонують вуличні прізвиська,  які віддзеркалюють індивідуальне найменування глави того чи іншого роду  (23 одиниці, це 63, 8 % від кількості вуличних прізвиськ і 3,4 % від загальної кількості).  Майже на одному рівні існують відіменні (7, або 19, 4 % і відповідно 1 % - Ванджіни (рід походить від давнього грека-переселенця Ванджі, це родини Семенченків, Ткаченків), Хвильчини (рід давнього російського переселенця Филиппа [Хвильки], так прозивають родини Забєліних, Сосновських)) та відпрізвищеві назви «по-вуличному» (6, або 16,6 % і відповідно 0,9 % - Шеба (рід Шевцових), Кулички (родини Кулик), Сусляки (родини Суслових)).

   Систематизувавши зібраний нами матеріал, ми уклали словник-довідник найбільшої групи функціонуючих прізвиськ в даному локусі – відапелятивних.

Поряд із дослідженням прізвиськ жителів села учні зацікавилися прізвиськами школярів і дослідили їх (роботу «Семантика прізвиськ новопетрівських школярів» оформила і захистила Цимбал Вікторія, посівши 5 місце на секції «Етнологія»). Дане дослідження дає можливість частково розглянути сучасні шкільні прізвиська як антропонімічну категорію, вельми значущу для ідентифікації особистості в побутовій комунікації школярів.

Мета роботи – зібрати й проаналізувати прізвиська учнів школи, показати їх соціальну сутність та роль, зв'язок з історичними та культурологічними традиціями названого локусу.   

 Завдання:

1.  Виявити особливості прізвиськ шкільної спільноти, провівши їх лінгво-соціологічний та історико-культурологічний аналіз.

2.    Укласти словник індивідуальних прізвиськ, які побутують у вищезгаданій школі.

Скориставшись пропозиціями відомих мовознавців і опрацювавши зібрані дані (усього було зафіксовано 242 найменування), зважаючи на їх різноманітність, ми зробили спробу класифікації шкільних прізвиськ на відантропонімні та відапелятивні.

Відантропонімних  прізвиськ  ми записали 149 номінативів, що становить 61% від загальної кількості зібраних прізвиськ. Серед них ми  виділили:

          1. Прізвиська, дані за іменами відомих в історії чи мистецтві героїв (26 найменувань, це 17 %, а від загальної кількості зібраних прізвиськ 11 %): Колобок, Телепузік, Зінадін Зідан. 

          2. Відпрізвищеві деривати – це найпоширеніший спосіб утворення щкільних прізвиськ – 82 одиниці (55% від кількості відантропонімних і 34 % від загальної кількості зібраних прізвиськ), з яких за способом творення ми виділили  три підгрупи, що функціонують майже на одному рівні:

а) утворені зміною антропооснов (їх 30, відповідно 20 % і 12 %): Талісман (від Талановська), Сімкарта (від Сімонов);

б) утворені додаванням нових антропоформантів (їх 28, відповідно 19 % і 11 %): Тараканова (від Таранова), Землянічка-істеричка (від Земляной);

в) утворені відкиданням антропоформантів (їх 24, це 16 % від кількості відантропонімних і 10 % від загальної кількості зібраних прізвиськ): Вєра (від Вегера), Нестор (від Нестеренко), Лама (від Ломоносов),.

3. Чималу групу складають прізвиська, які діти утворюють від імен – їх 27 найменувань, відповідно 18 % і 11 %: Покемон (від Дімон, Діма), Мівіна (від Аміна).

Офіційне наймення людини слугує піддатливим матеріалом в уяві школярів і, перекручуючись, стає прізвиськом. Можна легко прослідкувати зміни: Альонка – Пальонка – Смалена – Шмаль; Тарасенко – Тарас – Карась – Щука; Киян – Киянша – Кашанша – Кошка.

Значно менше функціонують такі групи відантропонімних прізвиськ, як:

          4.  Патроніми (4 антропоніма, відповідно 2% і 1 %): Жоричка (від імені батька), Рена (від прізвиська батька).

          5.  Пропатроніми (їх 6, відповідно 7,3% і 2,4%):  Петрунець (від імені діда Петро),  Кубиха (від прізвиська  діда), Тереня (за прізвиськом діда).

          6.  Матроніми (2 деривата, відповідно 1% і 0,8 %): Джига (від прізвиська матері), Шестьорка (за прізвиськом матері).

          7. Проматроніми (2 найменування, відповідно 1 % і 0,8 %): Хадонька (від Федора), Мичиха (за прізвиськом прабаби).   

Отже, прізвиська, утворені від  прізвищ та імен, дуже поширені в шкільному середовищі.

Відапелятивних (індивідуальних) прізвиськ ми записали меншу кількість – 93  (це становить 39% від загальної кількості зібраного матеріалу), і дослідили, що індивідуальні найменування носії отримують за наступними ознаками.

1.              За портретною характеристикою – це найпоширеніший спосіб найменування, всього 43 одиниці, що становить 46% відапелятивних прізвиськ і 17 % від загальної кількості:

         а) за зовнішнім виглядом: Красавчик (неприємної зовнішності), Кудрява, Жук;

         б)  за фізичними даними: Банан, Маслобойкіна (велика);

         в) за рисами обличчя:  Мозгастий  (з великим лобом); Китаєць (маленькі очі);

        г) за фізичними вадами: Жмурко, Соплячок.

    2. За нахилами в поведінці – 11, це відповідно 12 % і 4 %: Піхота (любитель багато ходити пішки), Куриця (задавакувата, спесива дівчина), Звізда (любить виступати), Богомоли (віруючі).

     3. За рисами характеру – 10, це 10% і 4 % відповідно: Куриця (задавакувата, спесива дівчина), Пацанка – бідова за вдачею; Єврейчик – хитрун; Окейчик – оптиміст; Рататуйчик – весела.

    4.  Зооморфні імена – 8, відповідно 8% і 3%: Кролик Сеня, Карась, Горобець.

    5.  За особливостями мовлення носія –  рідше - 7, це відповідно 7 % і 2 %:

          а)       вказують на дефекти мовлення: Заїка, Гундосий;

          б)       дають характеристику способу мовлення: Тєлєпа, Балаболистий;

          в)      внаслідок неправильної вимови слів: Льюяна (від Ліана); Коко (від прізвища Кошелєв);

      6.  За особливостями інтелекту – 6, це відповідно 6% і 2 %: Ходячий інтернет, Джокер,  Тормоз.

       7. За приналежністю до етнографічних груп – 3, це відповідно 3 % і 1 %: Гуцул, Дикий Хохол (виходець з Полонини), Крим.

       8.  За етнічною приналежністю – 2, це відповідно 2% і 0,8%: Ара, Молдаван, Американка.

          9. За соціальним та економічним становищем батьків у суспільстві – 2, це відповідно 2% і 0,8 %: Буржуй, Командир.

        10. За місцем проживання – 1, це відповідно 1 % і 0,4 %:: Пограничник (живе на межі двох сіл).

Серед індивідуальних  іменувань є контрастуючі прізвиська, що стоять в бінарній опозиції, антонімічні: Чорний – Сметана, Товстий – Худий.  

Поряд з ними функціонують декілька синонімічних антропонімів:

Булочкін – від прізвища Коровай, Горбатий – від Сутуленко, Краснюк – від Рибка.

Систематизувавши зібраний нами матеріал, ми уклали словник-довідник найбільш цікавої, на нашу думку, групи функціонуючих прізвиськ в шкільному середовищі – відапелятивних.

Діти прийшли до висновку, що 69% школярів ставляться до прізвиськ категорично негативно: прізвисько ображає гідність людини. Деякі з учнів (27%) вважають більшість прізвиськ необразливими, бо вони жартівливі і виділяють людину. Є й такі (4%), які не вбачають у прізвиську нічого негативного, не вважають його образливим. Причиною цього, на нашу думку, є низька мовленнєва культура. У шкільному середовищі прізвисько відбиває відношення до людини. Підлітки переважно доброзичливі один до одного. Висміяти іншу людину намагаються ті, у кого своїх недоліків чимало.

У 2014 році Дранко Людмила представляла роботу на тему: «Етимологічна інтерпретація прізвищ жителів села Новопетрівка» на секції Мовознавство і посіла  почесне ІІІ місце, яке дало їй право автоматично отримати оцінки 12 балів за рік та  ДПА з української мови та літератури.

Для написання роботи було опрацьовано Погосподарську книгу Новопетрівської сільської ради, проведено опитування жителів села, записано від них розповіді про походження прізвищевих назв, укладено етимологічний словник досліджуваних прізвищ. Дослідження дає можливість уперше  частково розглянути своєрідність місцевої прізвищевої  системи, тісно пов’язаної з національною ментальністю, історико-культурними традиціями жителів даного локусу.

               Мета роботи. зробити спробу розкрити лінгвістичний зміст сучасних прізвищ односельців як специфічного у своєму історичному походженні та розвитку класу онімної лексики.

Вивчивши роботи мовознавців-ономастів, дійшли висновку, що прізвище являє собою індивідуальну назву особи, успадковану нею від предків, для одного з яких ця назва  була вираженням якоїсь характеристичної ознаки.

Усього нами зібрано й досліджено 781 прізвище села. Керуючись дослідженнями вчених, ми визначили лексико-семантичні групи, що сформували сучасні прізвища даного локусу.

Опрацювавши Погосподарську книгу Новопетрівської сільради, а також уклавши словники прізвищ жителів села, ми дослідили, що відіменні прізвища становлять найбільшу лексико-семантичну групу–180 онімів, що становить 26,6% від загальної кількості досліджуваних одиниць. Основою для творення відіменних прізвищ жителів стало 89 власних імен, і ми виділили з них підгрупи:

1. Прізвища, утворені від чоловічих імен. Ми помітили, що серед односельців найбільше варіантів прізвищ, утворених від християнських імен: Василь (8), Роман (8), Григорій (Гриць) (5), Данило (5), Зіновій (5), Микола (за рос. Миколай) (6):  Васильєв, Романченко, Даниленко.

Цікавим є походження прізвища Боруцький – від імені Борислав, Борка – від Борис. А прізвище Чурилов пішло від християнського імені Кирило.

2. Прізвища, утворені від жіночих імен. Із 180 відіменних прізвищ тільки 13 утворено від жіночих імен, це  6,1%: Горпинич, Дунін.

Отже, як бачимо, що українські прізвища утворювалися найчастіше від чоловічих імен.

В основі творення відапелятивних прізвищ лежать асоціативні процеси метафоризаціїї та метонімізації. Ці прізвища виникли за рахунок тісних генетичних зв’язків із апелятивним словотворчим матеріалом і віддзеркалюють різні сторони й умови життя народу.

 Відапелятивні прізвища жителів Новопетрівка  становлять 496 лексем (73,4% від загальної кількості) і складають такі семантичні групи.

1.Прізвища, утворені від назви професії або за соціальною належністю.

До цієї – найбільшої – групи ми віднесли 167 відапелятивних прізвищ, пов’язаних із соціальною належністю або з постійним заняттям свого першого носія, а це 24,7% від загальної кількості досліджуваних лексем і 13,6% від кількості відапелятивних назв.

Прізвища жителів нашого села дають змогу уявити суспільне життя України в різних аспектах:

1.       Адміністративне управління: Корольов, Писаренко.

2.       Класове розшарування суспільства: Циганок, Москальов.

3.       Військо: Вояков, Гетьманець.

4.       Економічне життя країни: Мельник, Калашніков, Дранко, Коробєйников, Бортніков, Пташинський, Піскун, Лозовий, Маляренко.

5.       Організація праці  селян: Асауленко, Сотник.

6.       Життя суспільної верхівки: Дворський, Клюшник.

  7.     Наука і мистецтво: Цимбал, Кобзар.

 8.      Церковне життя: Божков, Проскурін.

 9.      Боротьба народу за визволення: Дейнека, Опришко.

10.     Назви страв: Борщ, Ковбаса, Коровай.

11.     Назви одягу, взуття, тканини: Ковпак, Чобітько.

12.    Назви предметів побуту, знарядь праці та їх частин: Баклажко, Деркач, Корчига, назви засобів праці: Киян,  Байба́ра.

13. Назви родинних зв’язків: Братанов, Матус.

Отже, прізвища, утворені від назв професій, їжі, одягу та інші легко передавалися нащадкам, ставали спадковими, хоча до наступних поколінь переходили зміненими за допомогою різних суфіксів або внаслідок орфоепічних змін.

        2.  Прізвища, утворені за індивідуальними ознаками.              

 Ми записали їх 156 лексем, що становить 20,1% від загальної кількості та 27,4% від кількості відапелятивних прізвищ. Враховуючи семантику антропооснов, ми виділили серед них такі підгрупи.

1. За будовою тіла: Пузяков, Товщик,

2. За фізичними вадами або каліцтвом: Дурасов, Горбенко.

3. За рисами обличчя: Головченко, Бородянець.

4. За зовнішнім виглядом: Грязнов, Ковтун.

5. За рисами вдачі:       

*позитивні: Смирних, Добриця,

**негативні: Верещагін, Забіякін.

Отже, як бачимо, ці прізвища виникли з первісних прізвиськ.

3. Прізвища, утворені від назв фауни і флори.

Ми помітили, що такі прізвища становлять численну лексико-семантичну групу – вона   містить 113 онімів (відповідно 16,7% та 22,7%).

З них ми зафіксували 85 прізвищ (це 12,7% від загальної кількості досліджуваного матеріалу та 17,3% від кількості відапелятивних онімів), що походять від назв тварин, за їхніми первісними етимонами  ми поділили на такі основні підгрупи:

1) “дикі птахи”:  Воронов, Кулик.

2)“дикі звірі”: Зайцев, Мєдвєдєв.

3)“свійські тварини”: Баранов, Цап.

4) “домашні птахи”: Гусаренко, Голубєв.

5) “риби”: Рибка, Карась.

6) “комахи”: Мурашкін, Жуков.

7) “земноводні плазуни, ракоподібні, черви та ін.”: Жабинець, Короїд.

27 прізвищ, походять від назв рослин, що становить 3,9% від загальної кількості онімів та 16,1% від кількості відапелятивних назв.

Твірними словами цих прізвищ виступають лексеми таких основних підгруп:

1) назви дерев та кущів: Кущ, Сосновський.

          2) назви трав’янистих рослин: Будяк, Волошин.

3) назви частин рослин, плодів: Ботвинко, Жолудь.

4) назви овочів: Редька, Капустін.

5) назви грибів: Боровик, Боровков.

4. Прізвища, утворені від назви місця проживання чи походження.

Ми дослідили 52 таких оніма (це від загальної кількості 5,6% та 7,6% від відапелятивних назв) і виділили з них такі лексико-семантичні групи.

* вказують на походження основоположника роду: Немченко, Швед;

** утворені від назв окремих частин української та суміжної з українською території: Гуцуляк, Греков;

*** загально вказують на місце, де проживав носій: Солонський, Загребельний;

**** вказують на появу нового мешканця: Новіков, Новаковський.

**** утворені від назви конкретного населеного пункту: Білоцерковець (від назви міста Біла Церква), Уманський (від назви міста Умань).

 Ми також виділили  групу, яка містить назви абстрактних понять. Це 15 онімів, що становить відповідно 2,5% та 3,4%.  Такі назви є результатом метафоричного уособлення, антропоморфізму. До абстрактних ми віднесли такі прізвища, як: Бітков, Талановський.

В нашому дослідженні є група іншомовних прізвищ: Гольдштейн, Цуладзе. Вони складають  1,3% від загальної кількості.

Ми також виділили групу прізвищ на позначення кольору (їх 15, це 2,2% від загальної кількості і 3% від відапелятивних назв). Руденко, Сєрокващенко.

Решта прізвищ Новопетрівки представлена поодинокими лексемами, які не відносяться до перелічених груп:

          *Вказують на назви рельєфу: Островський, Косогор;

          *Назви чисел:  Семиколєнних,   Третяков;

*Назви житла: Юртов.

Прізвища досліджуваного регіону тісно пов’язані з особовими іменами та апелятивами загальнонаціональної лексичної системи української мови і відображають культуру, довкілля, світогляд, побут, звичаї і індивідуальні риси українського народу.

У 2014 році Зозуля Владислава, учениця 9 класу, захистила дослідження  «Лексика  рибалок  села  Новопетрівка  та  її  зміни  у  зв’язку  з  розвитком  суспільства». Сукупність рибальської лексики жителів села Новопетрівка є джерелом дослідження лексичного багатства мови, адже в її скарбниці є назви предметів і понять, що давно вже перестали вживати, зникли з життя, а  також виникли нові,  не зафіксовані в науковій літературі. Науковий опис змін у лексиці рибалок є актуальним дослідницьким завданням.

        У мовленні петровських рибалок функціонують народні назви на позначення риб, хоча зустрічаються й літературні лексеми. Для термінологічної лексики рибалок характерна синонімічність. У кожній лексико-семантичній групі виділяються синонімічні ряди.

        Лексика, що утворює синонімічний ряд  «Сім/я бичкоподібних» складає  63% від загальної кількості назв риб, що вживаються у мовленні рибалок села Новопетрівка.

        Серед синонімів лексико-семантичних груп виділяються лексеми, що утворені суфіксальним способом творення. За допомогою суфікса –як- утворено назви, що вказують на певну ознаку риби: сіряк  (сірий), кругляк (круглий), холостяк (холостий, тобто порожній).

        Суфікс –ик- служить засобом утворення назв, що позначають розмір: секретик, глосик, кангарик, чопик, бичкурик. За допомогою суфіксів –юк- та ючок-  розрізняють розмір риб родини осетрових: краснючок, краснюк. Способом розрізнення певної ознаки риби служать суфікси –их- та –ят-, -к-: камбалиха, камбалята, мамка.

 Серед лексем на позначення риб зустрічаються слова, утворені за допомогою кількох суфіксів. Наприклад, назва мартовик має у своїй будові 2 суфікси: -ов- та  -ик- , бичкурик –ур- та -ик-.

        У мовленні рибалок використовується лексика на позначення продуктів рибальського промислу: жир, ікра, потроха, пупок, молочко, молоки; лексеми на позначення частин тіла риб: жабри, луска, пір’я, пірця, жила, внутрєнності. Внутрішні органи риб мають різні назви, які становлять собою синонімічний ряд :кишки, середина, внутрєнності, потрошки. Кожна із назв побутує в одному і тому ж значенні.  Лексему внутрєнності  можна вважати калькою російської мови.  Лексема потрошки вживається в основному як назва у курей. Проте використовується і рибалками як  назва внутрішніх органів риб.

        Рибалки  села Новопетрівка для вилову використовують різного роду транспортні засоби. Їх вони називають частіше всього словами лодка чи баркас. Унормоване слово човен вживається, проте рідко.

Рибальські човни мають також назви тузик та калабуха. Згадані назви використовувалися здавна, це є загальні назви найпростіших плавзасобів. Зараз вони мають умовні назви: «Казанка», «Сарепта», «Прогрес», «Южанка», «Амур», «Стріла», «Москва», «Крим», «Дніпро».

        Виходити у море можна на веслах або використовувати мотори різних потужностей. У мовленні рибалок зустрічаються вирази: ходив на веслах, ходив під мотором.

        У мовленні рибалок вживаються неологізми – здебільшого це назви на позначення новітніх предметів навігаційної системи: ехалот і гармін 12.

Вирази іти по прибору, знайшов по прибору, сипав за ехолотом стають загальновживаними.

У мовленні азовських рибалок найчастіше зустрічаються назви на позначення  предметів, призначених для відлову риби, тобто  назви рибальського знаряддя: волокуші, спінінги, сіпалки, волок, драчка, хватка.

Малі хлопці часто ідуть до берега із самоловами. Так називали вони поплавок, на який був намотаний шнур. Вудочку, якою ловлять бичків, називають сіпалкою, бо бичок, зачепившись за крючок, сильно її сіпає.

Ловіння риби на вудочку - процес довгий, займаються ним в основному взимку і в той час, коли риба нереститься, тобто навесні. Такий вилов є незаконним. Петровські рибалки часто порушують закон і займаються ловінням риби за допомогою браконьєрських способів і знарядь. Рибальські сіті називають снасті. До снастей відносяться: охани, полуохани, кукли, камбулячі, густі, посуда (це крюччя, якими рибалили ще козаки, прив'язуючи між залізними крюччями пучки сухої трави).

       

        Процес вилову риби супроводжується певними діями. Рибальські снасті у море закидаються, сітки ставлять у перемети або ставки. У порядку (ставці) може бути кілька сіток. Залишені у морі сітки називають посипаними, а сам процес сипатись, посипатись Перевірити наявність риби у сітках - перебрати сітку або ставник підрізати. Виламати, ламати - витягнути з моря сітки. За прикметами вийти на підводну скалу, де водяться бички, - стати на камінь або стати на якір, або стати над каменем.

        Для того щоб посипати сітку у море її треба підготувати. Її в'яжуть, садять, рамують, набирають. В'яжуть за допомогою лопатки і глиці.

        Дані вирази можна вважати професійними.

          Риба - один із основних продуктів, багатих на фосфор, і тому на столах новопетровчан завжди є . «У мене сьогодні рибний день», - говорять дружини рибалок, коли приготують 2-3 страви рибного походження. Можна також почути такий вираз: «У мене вдома риба жарена, парена, варена».

          Із риби можна приготувати багато страв. Найпоширенішою є риба смажена, але слово смажена жителі села не використовують у мовленні. Рибу,  приготовану в такий спосіб, називають жарена риба.

          Назву «рибний холодець» , «холодець із риби» використовують жінки 60 років. Молодиці цю страву називають «заливне» або «заливна риба». Також готують балик. складений навпіл по хребту балик називають книжка. Ця лексема набула нового значення в мовленні рибалок.

          Взимку основною споживчою рибою є оселедець або сільодка, тюлька, хамса (петровчани говорять камса). У мовленні петровчан вживаються такі слова на визначення способів приготованого оселедця: «сільодка солона», «сільодка копчьона», буває гарячого та холодного «капченія».

          Назви страв із риби вживаються як кальки.

          У мовленні рибалок села Новопетрівка використовуються назви, характерні тільки для певної місцевості. Серед таких назв виділяються семантичні групи:

 1. Назви, пов'язані з напрямом.

 2. Назви, пов’язаних із місцевістю.

 3. Назви процесів, пов'язаних з розмноженням, переміщенням риби.

 4. Географічні назви . 

 5. Назви вітрів.

 6. Назви місцевих жителів.

  7. Назви, пов’язані з ремеслом і промисловістю. 

          Назви  цих лексем  зрозумілі тільки жителям даної території, тому їх слід вважати діалектними.

          Серед назв, вжитих  на позначення вітрів, 4 є унормованими (левант, ливан, пунент, моряна), 6 діалектними (низовка, восток,  кенгеський одбережний , бережняк ), 3  назви (моряна, дурман та кішкодер) експресивно забарвлені.

          Серед лексем на позначення назв вітрів зустрічається лексема, що втратила своє пряме  значення.  У словнику української мови лексема «погода» тлумачиться як  стан нижнього шару атмосфери в даній місцевості в наш час або протягом тривалого часу . У мовленні новопетровських  рибалок слово "погода" набуває значення на позначення сильного вітру на морі. Шторм рибалки називають просто погода. Дивлячись на море, досвідчені рибалки можуть визначити погоду:

*                  якщо море тихе, немає хвиль, а лише чути шум - буде погода (шторм);

•                   якщо хвилі у березі збивають піну - буде погода;

          Якщо  рибалку запитати: "Як там море?" Він відповість: "Погода в морі".

Використовуючи класифікацію В.Ф. Чукіної,  ми здійснили класифікацію досліджуваної рибальської лексики.     За слайдом

Дане дослідження регіональної лексики визначає загальні тенденції розвитку лексичної  системи мови.

Ми живемо з вами у прекрасний і тривожний час, коли по-новому осмислюються події, змінюються погляди на деякі речі, явища. І саме зараз гостріше, ніж будь-коли, постає питання про збереження тих цінностей, вартостей, що існують поза часом. Мова йде про  патріотизм, його історичне джерело  – формування зв’язків із рідною землею, рідною мовою, народними традиціями, звичаями та культурою. Із покоління в покоління, з молоком матері передавалися ті індивідуальні особливості, що вирізняють українців з-поміж інших народів. Якщо ми сьогодні забудемо, то чи пам’ятатимуть після нас? У центрі сучасного світу, в культурі, мистецтві, гуманітарних науках стоїть окремо взята людина, а не колектив, нація, держава. Саме окремо взята особистість найбільш цікава сучасникам. Найбільшим багатством  нашого села  є працьовитий і щедрий народ, привітний і миролюбний, християнський і патріотичний.

         Новак Марія, учениця 11 класу, презентувала  свою роботу  «Патріотами не народжуються», у якій через художню інтерпретацію зробила спробу дослідити громадянську позицію   жителів рідного села, показати, що  історичним  джерелом патріотизму є  формування зв’язків із рідною землею, рідною мовою, народними традиціями, звичаями та культурою. Предметом дослідження стали громадянська позиція, життєве кредо земляків, імена яких занесені до Книги Пошани Новопетрівської сільської ради.

Яскравим прикладом патрітизму в нашому селі є династія Калашнікових: Григорія Лазаровича та його сина Анатолія. Їхні імена добре відомі серед жителів Бердянщини.  Григорій Лазарович довгий час очолював Новопетрівський Будинок культури, був членом народного  вокального ансамблю «Ветеран», син Анатолій – керівник єдиного у районі дитячого духового оркестру, краєзнавець, автор пісень про перлину Приазов’я, рідну Новопетрівку. Пісенний доробок Анатолія  Григоровича налічує два десятки пісень. написаних як українською, так і російською мовами. Село Новопетрівка у піснях Калашнікова А. Г. асоціюється  не тільки із  незабутніми краєвидами, а й  багатою історією, трудовими здобутками земляків. За кожним рядком пісні – громадянська      позиція автора, який відчуває  причетність до славної історії рідного краю. Всі вони про рідне село, що «раскинуло хаты»,  Азовське море «с золотыми пляжами»,   про спогади, винесені з дитинства. Вершиною  творчої діяльності є створення гімну Новопетрівки. 

•                    Духовий оркестр під керівництвом Анатолія Григоровича Калашнікова  – окраса усіх свят Бердянського району

•                  Про високу майстерність  оркестру говорять Грамоти та Дипломи. «Титулований духовий оркестр» – щорічний переможець багатьох конкурсів: учасник фестивалю духової музики «Таврійські сурми», лауреат фестивалю-конкурсу «Запали свою зірку», дипломант фестивалю-конкурсу «Іллічівські зорі», лауреат обласного конкурсу «Чисті роси» в рамках Всеукраїнського огляду художньої творчості дітей та юнацтва «Таланти твої, Україно». Любов до музики, причетність до долі народу, прагнення залишити по собі слід дали поштовх до вивчення історії села.

          Анатолій Григорович у своєму житті бачить головне покликання – зорієнтуватися в координатах минувшини і доторкнутися таємниць впливу історії на сьогодення і майбуття. Його життєве кредо  базувалося на двох літерах «М» – музика    і минувшина. А якщо музики не вистачало, до справи долучалося Слово.

          Це  твердження – не  просто слова, а благородна справа, з вагомим  підґрунтям. Одна кімната у його будинку – справжній музей у мініа­тюрі: книги із іс­торії, ряд документів, підшивки газети колгоспу «Росія», досить цікава і багата колекція риболовецьких предметів.

          Досліджує і вивчає історію Анатолій Григорович з  архівних документів,  книг, цінних історичних пам'яток і, звичайно, спілкуючись із людьми.  Завдяки клопіткій праці і наполегливості Анатолія Григоровича земляки  багато дізналися про історію села Новопетрівка, спорудження Петрівської фортеці, що входила до складу Дніпровської укріпленої лінії під керівництвом таганрозького градоначальника підполковника Рігельмана.  Стараннями Анатолія Григоровича  громадськості стала відома схема Новопетрівської фортеці.

          Самобутня і творча особистість  Анатолія Григоровича  стала для    підростаючого покоління зразком невичерпного джерела ентузіазму, оптимізму, порядності,  професійності, патріотизму.

Новопетрівка багата своєю історією, чесними людьми–трударями. Звичайними сільськими людьми, які працювали, не задумуючись над тим, що творять історію, історію великого народу, нащадками якого  були.

У селі, що омивається хвилями найтеплішого Азовського моря, народився 16 лютого 1923 року у хліборобській родині Сауленків хлопчик, якого назвали Петром. значить сильний. Значить кремінь, камінь. Не помилилися батьки, бо разом з іменем наділили хлопчину неймовірно сильним характером, зі сталевим внутрішнім стержнем, який вже 94 роки гартує волю і непохитну віру у завтрашній день. Коріння роду Сауленків глибоко вросли у землю Бердянщини.  З безмежною теплотою Петро Олексійович розповідає про село, де пролетіло дитинство, де він зростав, вбираючи мудрість рідної землі. А коли Батьківщина  покликала на ратний бій,  чорночубий  юнак став на захист рідної землі.

 Дорога війни постелилася сонячного ранку 27 липня 1941 року від порогу невеличкої хатини, що на вулиці Комарова села Новопетрівка Бердянського району Запорізької області.

За допомогою гугл-карти ми прослідкували маршрут цієї дороги.

Груди Петра Олексійовича виграють веселими кольорами нагород Вітчизни.. Серед бойових нагород на грудях величаються і нагороди за трудові заслуги. Очевидно, саме про Петра Олексійовича ці слова: «Медаль за бій, медаль за труд із одного металу ллють».  А ще Петро Олексійович – член ради старійшин Новопетрівської сільської ради,                   «Почесний громадянин Новопетрівської сільської ради».

Постать Петра Олексійовича можна прирівняти із прапороносцем. На таку людину-легенду повинно рівнятися  молоде покоління.

Дужче від усіх тягнеться вгору голова пустозерного колоска. А  поряд, якось непомітно, ніби причаївшись, висить колос повнозерний, важкий. Опустив голівку до землі, ніби в пошані перед году­вальницею, котра напоїла його соками, дала врожай­ну силу.

І в людей так. Один умі­ло створює довкола свого імені атмосферу діловито­сті, якихось особливих за­слуг. Про таких кажуть: зро­бить на копійку, а шумить на гривню. Другий все життя тихо і справно робить своє діло. Без реклами і са­мовихвалянь, наполегливо то­руючи шлях не до п'єдеста­лу пошани — до мети, ра­хуючи зерна у тому ж таки схиленому колоску.

Таким знають у Новопетрівці Мамотенка Анатолія Олексійовича, досвідченого спеціаліста,  мудрого землероба, який 37 років незмінно працював головним агрономом місцевого колгоспу «Росія», з року в рік вирощуючи високі врожаї зернових, городніх, садово-виноградних культур. Коли мова йшла про хліб,  говорив без поспіху, розсудливо, виважуючи кожне слово. Колеги слухали з повагою, вірячи в позицію агронома Мамотенка. Дивлячись     на     Анатолія Олексійовича,      так     і     хочеться   кинути     традиційне:     хлібороб    з    діда-прадіда. Батьки працювали в колгоспі, і він щоліта пропадав на току чи на ком­байні помічником. Тому й по­тягнувся у сіль­ськогосподарський, подався у приморський радгосп-технікум.. У  березні 1963 року був прийнятий на посаду головного агронома колгоспу «Росія». Цього ж року вступив на заочне відділення Сімферопольського сільськогосподарського інституту і через п’ять років став єдиним у господарстві спеціалістом з вищою освітою. Мудрий головний агроном «Росії» упевнено утримував її на п’єдесталі призерів по урожайності багато років. Держава високо оцінила його нестримну любов до землі, невтомну працю, нагородивши  орденом Трудового Червоного Прапора,  трьома орденами «Знак Пошани», знаком «За заслуги у розвитку Бердянського району». Зараз Анатолій Олексійович пенсіонер. Поряд – кохана дружина Лідія Павлівна, шанований в селі лікар-педіатр, з якою живуть душа в душу вже 44 роки. Ніколи не зачиняються ворота в садибу Мамотенків – односільчани постійно звертаються до них за порадами з приводу здоров’я. До Лідії Павлівни – людського, до Анатолія Олексійовича – здоров’я землі. Не можуть обійтися без порад колишнього «головного» місцеві фермери, везуть його на свої поля, і він, ніби лікар «швидкої до­помоги», оглядає земельку, рослини, надає допомогу… Він з нетерпінням чекає цих відвідин, радіє кожному побаченню з полем, бо безмежна любов до землі – це зміст усього його життя.

Символом героїзму та мужності нашого часу стали Іловайський котел, термінал Донецького аеропорту, Горлівка,  Дебальцеве. За цими подіями –   Людина. 

 Одне з її імен – Добриця   Михайло Вікторович, учитель історії Новопетрівської загальноосвітньої школи.  У мирний час учитель сільської школи звільнявся від виконання військового обов’язку. Але війна є війна. І тому наш Михайло Вікторович почав «оббивати пороги» кабінетів військкомату. Про це він  згадував так: «Вся історія почалася із пострілів на Грушевського. Пам’ятаю, як я сидів вдома за ноутбуком, читав новини, що оновлювалися кожні 3-5 хвилин, і подумки був із повстанцями. Вже тоді мені хотілося чимось допомогти Україні,  і бажання це було щире. Я ніколи не вважав себе патріотом у  повній мірі. Був Тарас Шевченко, був Богдан Хмельницький і ще багато інших – оце патріоти. А я.. Мабуть,  дала про себе знати історична наука: все ж таки 12 років пропрацював учителем історії».

  У розмові   Михайло Вікторович згадував моменти найбільшого напруження: перший бій, затримання сепаратиста, бойові завдання, втрати побратимів.  І зауважував: «Це дуже страшно. Страшнішого у світі я нічого не бачив і не відчував. Але я запримітив одне: якщо ти даси страхові повністю увійти в тебе – ти покійник. Страх буде обов’язково, але потрібно докласти усіх зусиль, щоб він не перетворився на паніку».

           Спілкуючись із учителем, ми  поцікавилися його позивним. Із задоволенням Вікторович розповів: «Професор. Таким  був мій позивний, який «приліпився» до мене ще з часів Херсонщини. Серед усіх своїх по роті та й батальйону я був самим освіченим: 11 класів, університет, училище та ще й незавершена аспірантура. Хлопці відразу мене охрестили Професором,  і треба сказати, що мені сподобалось. Краще, ніж якийсь там «Барс» чи «Сакура»».

Слухаючи Михайла Вікторовича, переконалися: є ще порох у порохівницях,   не перевелися лицарі на запорозькій землі. А лицарі ті – воїни  повітряно-десантних військ, девізом яких стали слова «Ніхто, крім нас». ( Додаток № 3).

За розповідями  Михайла Вікторовича ми створили карту «Дорога війни Добриці М. В. » ( Додаток № 4 ).

Ось таке воно село Новопетрівка, в якому  живуть звичайні люди. Але то тільки на перший погляд. А придивишся до них – і в кожному знайдеш якусь родзинку, щось таке, чого немає в інших. І рідне село для них теж по-особливому незрівнянне і неповторне.

Ми  впевнені, що  сторінки  Книги Пам’яті запалять  незгасиму іскру патріотизму у кожного, нагадуючи про те, що він є представником покоління, що змінить світ, що кожен повинен мати активну життєву позицію, сприяти духовному оздоровленню народу,  своїми справами та способом життя сприяти якісним змінам ситуації в країні на краще.

Залучаючи учнів до досліджень на місцевому матеріалі, ми помітили, що у дітей  зріс інтерес до пізнання істини, сформувались основи теоретичного мислення, самокритичність в оцінюванні власних навчальних досягнень. Вони розкуті, вільні у спілкуванні, мають багату творчу уяву та розвинене аналітичне мислення, уміють користуватися різними джерелами інформації.. Учні  здатні виявляти прості закономірності, внутрішні зв’язки певних явищ. основними показниками творчості учнів є самостійність, ініціативність, активність, а результатом творчої самостійної діяльності – якісно нові цінності, важливі для формування особистості та її самореалізації.